З історії Долинянського НВК

1914р – однокласна етатова польська школа, в якій вчились 4 роки

1925р. – двокласна польська школа, в якій вчились 5 років (2 роки в четвертому класі0

1938р. – семирічна школа

1961р. – восьмирічна школа

1987р. – дев’ятирічна школа

 

Директорами школи за період існування школи були:

Косінський Мар’ян – 1928 – 1934 рр.

Сліпковна Яніна – 1934 – 1938 рр.

Ляхович Йосиф – 1936 – 1939 рр.

Зимницький Іван Тимофійович – 1945 – 1970 рр.

Яцків Іван Олексійович – 1958- 1965 рр.

Семенюк Софія Іванівна – 1965 – 1970 рр. 

Сулима Володимир Іванович – 1970 – 1982 рр.

Літус Людмила Олексіївна – 1982 – 1988 рр.

Шишко Григорій степанович – 1988 – 1994 рр.

Зачепило Ольга Михайлівна – 1994 – 2015 рр.

Кішко Леся степанівна – з 2015р.

 

В роки I світової війни (1914 р.) у селі почала діяти однокласна етатова школа, в якій вчили по-польськи (зараз там проживає вчитель-пенсіонер Копець Євгенія Іллічна).

В 1925р. було відкрито двокласну польську школу. В цій школі діти вчились 5 років (два роки в четвертому класі). В селі не виявилося майже українських дітей, а тому Шкільна рада у Львові навіть не вважала за потрібне вчити Закон Божий священником, а ксьонзом, що доїздить з м. Городка. В цей час в селі вже був збудований костел (1905р.) Сьогодні-це автокефальна православна церква Успення Пресвятої Богородиці.

Село почало наступ на неграмотність. Кожний вміючий читати й писати зобов’язувавсявивчити двох анальфабетів. На початок 30-років у селі не було ні одного ”темного ”чоловіка.

Але українці, яких в селі було чимало, починаючи з 30-років, розпочали страйк за школу, в  якій би дітей навчали українською. Боротьбу очолив отець Василь Загаєвич. Шкільній раді у Львові довелось піти на умови жителів села. І вже з 1932-1934рр. поступово розпочався перехід на навчання окремих предметів українською мовою. Спочатку учні вчили українську мову тільки 1 раз в тиждень, в п’ятницю. Згідно з постановою Шкільної ради, робота вчителя була постійною, а платня була піднесена з 20 корон до 30-ти  Однак добро повернулося злом. Поляки категорично запротестували, аби в школі дітей вчити української мови. Село розсварилось. Пан економ, а також дідич доказували, що українці в селі є зайвими, а споконвічними мешканцями його є, звичайно, поляки. Українці твердили протилежне. Пан дідич вимагав доказів…

Докази знайшов сам отець Загаєвич – людина  ерудована, патріот, просвітитель. Помимо священичих обов’язків, отець дбав про освіту, культуру та соціальний розвиток не тільки Вовчух, але й Долинян, писав про господарство, друкував літературні твори, підтримував зв’язки з громадськими діячами краю.

Ще на поч.XX ст. (приблизно в 1902-1905рр.), переглядаючи ряд старих документів, які зберігалися на церковному горищі, отець знайшов цікаві фундаційні грамоти. Зразу ще тоді про ці грамоти він повідомив Франкові, посилаючись на те, що сам Франко в статті «Кінцеві записки в староруських рукописах», надрукованих в ЗШТШ, аби кожен, “кому доводиться мати в руках наші старі книги та рукописи, на такі інші записки та причинки чи то на полях, на чистих сторінках або на обкладинках» звернути пильну увагу. Всі ці записки на маргінесах можуть мати велику вартість для дослідників старовини.

Отець Василь Загаєвич передав ці документи у Львів. Публікація цих документів, як казали в селі, прикрила «гембу», тобто рот,»панству», а невдовзі українську мову почали вивчати не тільки в п’ятниицю, а 4 рази на тиждень. А згодом розпочався поступовий перехід на вивчення всіх предметів українською мовою. Директором школи на той час був Йосиф (Юзеф )  Ляхович. За його ініціативи в селі розпочалось будівництво нової школи (біля костелу). Двері для учнів ця школа відкрила у 1938р. (зараз там проживає вчитель пенсіонер Сулима Олександра Федорівна). Це дозволило продовжити навчання учнів до семи років. Відтоді школа стала семирічною. Перехід на вивчення предметів українською постало під загрозу перебування Ляховича на посаді директора школи. Почались переслідування. У 1939 році його сім’ю було вивезено у Сибір. згодом вони повернулися на батьківщину, у Польщу. Зараз родина проживає  у мм. Вроцлаві та Варшаві.

Розпочалась Велика Вітчизняна Війна. Вона принесла селу великі збитки. Через село проходив фронт. Школу довелось тимчасово закрити. З 1941 по 1945рр. у  Радянській Армії воювало 52 жителі села. 23 з них загинули. Лише в 1944 році, коли з території України були вигнані німецькі загарбники, діти знову пішли в школу.

У червні 1945 року, на місце поляків, які були переселені у Польщу, з села Зімно Томашівського повіту Люблінського воєводства переселили 70 сімей українців. Це приблизно третина жителів села. Село спочатку насторожено прийняло їх, а потім прийняло остаточно, і зійшлися люди між собою.

А зараз лише пам’ять нагадує про ті гіркі часи. Серед них був вчитель, якого зразу призначили директором школи. Це Зимницький Іван Тимофійович, який працював на посаді до 1958 року. За час його директорства село перетворювалося на очах. У школі працював драматичний гурток, хор. У селі зникли сварки між поляками та українцями. За його ініціативи почина працювати в селі “Просвіта”, про яку мріяв отець Василь Загаєвич. Під страхом репрісій майже всі жителі села, за винятком висланих у Сибір, у 1947 році вступили у колгосп. Називався він “Нове життя”. Тодіж була створена партійна організація. Вшколі почали створювати жовтенятські та піонерські організації. Дітей примсусово залучали в ці організації. Авторитет директора школи Зимницького Івана Тимофійовича почав погіршуватись. Не всі батьки хотіли бачити своїх дітей в цих рядах. Інколи розгортались на цьому грунті великі скандали. Здоров’я Івана Тимофійовича погіршувалось. Пропрацював він на посаді директора до 1958 року.

В 1958 році директором школи стає Яцків Іван Олексійович

В 1961 році школа з семирічної стає восьмирічною. З кожним роком кількість учнів збільшується. Постає питання будівництва нової школи. В село директор перевозить свою сім’ю. Два роки Яцків І.О. їздив по різних інстанціях, щоб отримати дозвіл на будівнгицтво нового приміщення. Такий дозвіл він отримав. 

Будівництво школи було спроектовано в 1961 р., і зразу ж в цьому році розпочалось будівництво. Вже за рік, у 1962 році, вона відкрила двері для школярів.